6. Окремо в реченнях пишеться сполука слів

 (1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов'ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (...) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

• На/супроти нікому й слова, лише підтакує завжди. 

• А ми таки не пойняли віри, ми вповали, що ось немов/би/то господь поможе й на Вкраїні завести запорозькі порядки!

• Нехай його бог поб'є, кравецького пройди/світа! 

• Не хвали кашу, коли просо не/просіяне.