6. Окремо в реченнях пишеться сполука слів

 (1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов'ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (...) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

• А/тож, гуртом легше й батька бити, — вставив понуро Грива. 

• Але Даруся ні на/що не нарікає. 

• Не/за/баром сійнуть снігами, і тоді густо забур’янені чорноземи надовго заснуть білим-пребілим сном.

• Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну, при/чому своє становище він вважав гіршим.