31. Напівжирний шрифт авторка використовує для відокремлення

Читання й аналіз тексту     Степове Ельдорадо

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996- 1998роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією. Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа побратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося. Звали його Скіф.

(14, 15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця! Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86, 87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

• легенди від історичної правди

• журналістської оповіді від наукового викладу

• основної інформації від другорядної

• легенди від історичної правди