6. Окремо в реченнях пишеться сполука слів

 (1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов'ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (...) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

• І, зрештою, не можна рік у рік по-санаторськи бездіяльно жити, а треба навчатись «бути здоровою в умовах нормальних», а себ/то в умовах не лежня, а людини.

• Я так думаю, що цей отаман не дасть у кашу наплювати, дарма/що молодий! 

• Хати ліпились одна по/біля одної, а на городі — курці ступити ніде було.

• Митрунько ж ішов на виду, по/при кущі рож.