6. Окремо в реченнях пишеться сполука слів

 (1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов'ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (...) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

• Ото/ж зміну відробив та й пішов вітер по вулицях ганяти. 

• Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу.

• Нагострила свій язик лілея, наче меч, за/для докорів. 

• Аби більше вдихнути тих соків, Дмитро Іванович пішов вузенькою асфальтованою стежечкою по/під газоном, де саме косив Василь.