51. У творі йдеться про автора рядків

В руках ціпок, за поясом сопілка –

На тлі шляхів знайомий силует.

Це йде мислитель, вчитель і поет,

Бо в далеч кличе звабниця мандрівка.

Увесь народ - його сім’я велика.

Вітчизни небо - це його намет.

Хоч тілом він похилий очерет –

Душа небес торкнулась сонцелика.

Степи прокреслив вільним летом птиці,

Скарби розсіяв золотим крилом.

Напившись мудрості з джерел криниці,

Він сам пролився світлим джерелом.

Тоді й тепер, в погоду і негоду,

Він б’є ключем з душі свого народу.

• «Хто ж бо зневажить страшну її сталь? / Той, в кого совість, як чистий кришталь»

• «Господи, гніву пречистого / благаю - не май за зле. /Де не стоятиму – вистою...»

• «Я візьму той рушник, простелю, наче долю, / В тихім шелесті трав...»

• «Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі...»

• «Для нас вона в світі єдина, одна / В просторів солодкому чарі...»