Весна минула, вистигають черешні,
Відквітли квіти, та не вмовкли ще пташки.
Весна минула й нічого нового
Не змогла для мене принести.
Я завмерла в стані ембріона
Під холодним подихом зими
І писати перша перепона
Розтривожені і знічені думки
Лиш один раз битися фонтаном,
Коли біль дістався до душі.
То були такі глибокі рани
Із яких лише й могли піти вірші.
Та ця рана знов зарубцювалась,
Заховавши вир і глиб у тьму
Знову я сама в собі зосталась.
Замкнена в рухому тюрму.

25.05.98
автор - Леся Скорик © "Світ слова"