Час краплями падає осатаніло,
Виїдаючи мережано знеможене тіло,
Просочуючись жилами в інші світи,
Щоб міг ти у мить наступну перейти.
В плоть упругу, що дзвенить зелом
Не пролізти часу напролом,
Тонким ручаєм бездумно-довго
Пробива собі він шлях-дорогу
Крапле стиха, сховане з очей*
Сотні днів і тисячі ночей.
Поки не знайде життя струмок
І пришвидшить свій зважілий крок,
І покличе серце за собою,
І думки туди помчать юрбою,
Залишаючи порожній бастіон
І його звоює вічний сон.
І чим довше бій оцей триває
Перепони для часу зникають,
Врешті щоб ти розчинивсь в нім,
Ставши спогадом чиїмсь гірким.

Серпень 1998
автор - Леся Скорик © "Світ слова"