Лихо тихо йде
Час нараз пливе
Десь далеко сни
В окрилках весни.
Поміж синіх вод
Сховане у грот
Щастя золоте
В камені цвіте.
І ніхто йому
Не знайшов тюрму
Бо його ніхто
Не торкне крилом,
Не збере пилок
З каменя між вод.
І у світ у цей
Не внесе. Адже
На сторожі там
Всім лихам лиха:
Лестощі і бруд,
Сім мішків облуд.
Та в урочий час
Декотрі із нас
Йдуть у те кубло
Щоб щастя було!
Меч вони беруть,
Палахкий, як ртуть,
Щит на рамено,
В руку знамено,
З рідної землі!
Молитви і пісні,
Матері сльозу,
Татову грозу,
Усміх дівочий
І дитини очі
Лицарі! Громада
Пише вам балади!
Та спокон віків
Мохами зацвів
Камінь, що його
Не здобув ніхто.
Всі тут полягли
Але не кістьми -
Серцем палким
Стали на дим.
Голос солодкий
Знищив нагод
Щастя здобути
Вийти із скрути.
Давав він злото,
Щоб їх збороти,
Давав їм влади
Серцю принади.
Дав, що хотіли -
Душі застигли.
А між народом
Вільно проходить
Пісня велична
Лицарям вічним.
Лихо звідти йде
Час в собі несе
У жахливі сни
Покручі весни.
04.02.99
автор - Леся Скорик © "Світ слова"