http://www.zoofirma.ru/

Notice: Undefined variable: yoo_cgs in /home/svitslov/domains/svitslova.com/public_html/templates/yoo_everest/warp/systems/joomla/layouts/com_content/article/default.php on line 147

Упала вранішня зоря мені в долоні

Упала вранішня зоря мені в долоні
і заволала: "Збережи, не загаси
і тримай мене ти на припоні,
як підемо в світ чарівної краси."
І все злилось у дивнім феєрверку,
як я ішла за нею в далечінь.
Ішла можливо зрана і до смерку
і зірка не казала: "Ти спочинь."
Ішла чимдалі, відкривала диво
і світу первозданного красу.
Я зір ясних торкалася сміливо,
бо знала: в собі щастя я несу.
А зірочка росла і пломеніла,
бо ниткою до серця потяглась.
І ми з'єдналися, й ніщо не сміло,
Ту ниточку живлющу перервать.
Ми йшли десь там між небом і землею.
Між часом, простором, життям-буттям
Я, як вона, зробилася зорею.
І вона вже стала така, як я.
І мов дві посестри, мов ті близнята,
Ішли ми простором у час
Бо зірці я сказала: "Мати."
І це без сумніву з'єднало нас.
А я не знала, що ти сонцесяйна,
що поєднала в собі чистоту
і міць людини. Пробач і негайно
за жорстоку мою сліпоту.
Буденне життя запльовує душу
ховає все і кріпить полином
І полюбити тебе знов мушу
Часи важкі, часи тяжкі ніколи
Ще душам отак гірко не було.
То хай згадають верби і тополі
То хай згадають рідне всі село.
І мати, мати зустрічає
мене, як я у дім вертаю.
Ти полюби це. І колись
тебе також за це згадають,
листопад 1994 р.

 

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, покликання, поезія, філософська лірика, мама

Додати коментар


Захисний код
Оновити


Notice: Undefined variable: yoo_cgsi in /home/svitslov/domains/svitslova.com/public_html/templates/yoo_everest/warp/systems/joomla/layouts/com_content/article/default.php on line 149
http://www.zoofirma.ru/