Чом біль турбот розтравлює так душу...
Жить не вмирати то, але цвісти.
Я побачити в квіті хутко мушу,
Бо долю не пройти, не проплисти.
А тінь років ховає біль подалі,
Мій зір уже не палить рана та.
В тумані сховані побитії кришталі,
Захована у часі сліпота.
Нетреба мати великого хисту,
щоб піснею душу перелить.
Якби хто втратив ту любов пречисту,
То і іншим зумів би говорить,
січень 1995 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"