http://www.zoofirma.ru/

Лесі Українці

Спадають роси памороззю в вікнах

Завмерло все і нидіє буття

Нащо, скажи, тендітна ніжна квітко,

Ти пробудилась для життя?

Тебе вже взавтра вб'ють морози

І солодко не буде і в цей день.

Вже сріблом вкрилися покоси

Ніде, нічого, нітелень

У небі ні промінця сонця,

покрила сіра, в'язка мла.

І ніби вовка-сіроманця

у вітрі чути. Не пора є

оце для раннього цвітіння.

Пора вмирання це і сну

А ти розквітла на зарінні

І в осені знайшла весну

Нехай у тебе шпичаки є

Що голки проти холодів!

Твоя голівка пломеніє

серед сірезних будніх днів

Нащо, тендітна ніжна квітко,

Ти пробудилась до життя?

Чекала б ти весни, лебідко.

Тепер не буде вороття.

Загинеш марно ти без сонця

без співу щирих солов'їв

Ніяке не скрасиш віконце,

Як символ тих хороших днів.

Нащо? Бо горда була зроду

І не боюсь я холодів,

Щоб в бурю і страшну негоду

вінець яскраво пломенів

Щоб дав снаги замерзлим душам,

щоб їх підняв у неба вись.

Коли вже квітка переможе

Й ми переможемо колись.

Я не схилюсь в догоду бурі.

Я посміюсь з усіх вітрів.

Я зацвіту, бо сила волі

все переможе, всіх катів.

Мені не страшно помирати,

що виросла не навесні.

Я народилася солдатом,

що має зброєю пісні.

Як раз я попаду на очі

Чиїмось мрійливим очам

Мене згадають серед ночі

Ніж посестер серед свята там

Мене, не як тендітну квітку

Всі будуть щиро вихвалять

Що зломиться від перших вітрів

І в вазі буде помирать.

Не пеститимуть мене руки

ласкавих паній. Але не до їх,

дівчатку бідному розлуки

стамую час. В листках моїх

заховане чарівне диво.

І промінне, і осяйне

те диво плаче жартівливо

і в сльозах усміхом сяйне.

Я мов легкая щира криця,

мов той дзвінкий гірський кришталь.

І щоб такою уродиться,

вмирати скоро вже не жаль.

25.10.1994

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, поезія, леся українка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/