Сторінка 9 із 18
Дивиться, біжать люди та щось гукають. Здалося те Марусі цікаве. Вона вискочила з хати. Люди вже перебігли, й вона не могла ні про віщо довідатися. Та трохи згодом побачила,— біжить проз неї знайома дівчина туди, куди й люди побігли.— Галько! — гукнула вона до неї.— Галько!
Галька спинилась і вздріла Марусю.
— Ой, Марусю, сестричко!.. Ой що ж там зробилося — шахту залило! — ледве поспішилась казати дівчина, бо дух їй від швидкого бігу забивало.
Маруся спершу не зрозуміла й спиталася:
— Яку шахту? де?
— Та нову шахту. Так, кажуть, водою й залило!
— А тобі ж хто казав? — спиталася Маруся.
— Та люди ж бігли та й кричали, що залило. Ходім туди! — казала Галька поспішаючись.
Маруся мовчала. Вона ніяк не могла зрозуміти, звідки взялася вода заливати шахту, коли скрізь було сухо. Та вона не довго про це думала. Інша думка вразила її: у тій шахті робив її батько,— то це й його залило? Ця думка вдарила її, мов стрель стрельнув, і вона трохи не впала.
— Ой, Марусю, яка ти бліда-бліда стала! — скрикнула Галька, підбігаючи до неї.— От спасибі богові, що мій батько не в новій шахті, а то лихо було б! А твій, Марусю, в якій?
— У новій...
— От бідна ти!..— пожаліла Галька.— Ходімо ж туди!
— Ходім! ходім! — одразу стрепенулась Маруся, вхопила Гальку за руку й потягла її за собою.
— Та не так-бо швидко, сестричко! — пручалася та,— а то я не підбіжу.
Від землянки, де Маруся жила, до нової шахти було не дуже далеко, і дівчата швидко туди добігли.
Що ближче вони підбігали до неї, то більше людей їм стрівалося, що туди ж бігли, а коло самої шахти зібралася вже чимала юрма,— тут був управитель над шахтами, штегер, шахтарі, що не пішли сьогодні на роботу, кілька жінок з дітьми. Деякі жінки плакали, навіть тужили.
Держачися за руки, полізли дівчата поміж народ і з бідою дотовпились аж на середину між люди. Там вони побачили,— якийсь чоловік сидить на каменюці, на вугільний вагончик злігши. Маруся відразу його пізнала: то був Семен, шахтар, що робив у одній шахті з її батьком. Він був тепер увесь мокрий, і видко було, що з їм сталося щось: чи хворий він, чи в шахті прибито. Біля його стояв управитель, високий чорнявий чоловік, і наказував штегерові:
— Підніміть двадцять чоловік з шахт! Обидва смоки сюди з локомобільчиком швидше!Штегер побіг. Управитель повернувся до Семена.