Химери мозку мого
Я колись вас докупи зберу
У труну я вас покладу
І ніхто не спитає чому
Я шукаю себе в далині
Я породжую тихі пісні,
Прагну крил та не можу літати
Хочу віри, серце віддати
Неспромозі. Дорого моя,
Ти не біль, не страшна течія.
Просто так. Навіть ти не каміння
Тління.
Що ж я прагну так зрозуміть,
Що ще треба навчитись зуміть,
А чи гратись словами, чи брати - класти
А чи просто слова прясти
Чи на прясла душу покласти
Не знайти тієї стопи
Із якої хтось воду пив
Щоб себе освятити
І талан боронити
А мені все далі йти.
12.03.99
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Химери мозку мого
Теги: вірші, творчість, поезія, інтимна лірика, біль, іронія, автопортрет, химери