http://www.zoofirma.ru/

Мові

Мові

О наша мово! Мученице свята.
Тобі возносимо свою молитву
Несла найтяжчого хреста
Крізь біль, образу та гонитву.

Твоє захмарене чоло.
Твої глибокі мудрі очі
З ікони ніби це зійшло
Й мені ввижалося щоночі
Нема такого в найстрашнішім сні
1 не побачити цього ніколи
В дрімучому лісі на чорнім пні
Злочинці розпинали мову.
О, ця покірливість свята.
Нащо чеснота нам ця, боже,
Як сина твого взяли на хреста
Та терпіти цього я не можу.
І ніби тисячі очей
Дивилися на це вандальство.
І ніби тисячі свічей
Світили в диявольську працю.
І ніби неба не було.
Були окови, все окови.
Саме повітря ожило.
Сичало все довкола мови.
Сичав весь ліс, уся трава.
Сичало все довкруг каміння.
"Не вирвешся звідсіль жива.
Тебе поглине зубожіння.
Тебе поглинуть сморід, гам.
Тебе поглинуть і забудуть
Служити ти не будеш нам
Всі люди нам служити будуть."

yellow-blueyellow-blueyellow-blueyellow-blueyellow-blue

Фото повністю

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, поезія, мова

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/