http://www.zoofirma.ru/

Я прагну вогню...

Я прагну вогню, моя спрагла душа

Лиш вогнем оновлятись уміє.

Той вогонь Прометеїв

в душі запалав

І його загасить я не смію.

Той пекельний вогонь, із душі і долонь,

Що в Шевченкові все життя жив,

Що малу Українку на крилах пісень

Понад пусткою болю носив.

Той вогонь, мов бальзам, мов цілюща роса,

виливається в віршах, словах.

То отрута живлюща для всіх моїх ран,

від усіх тих страждань.

Той вогонь погасити не можеш і сам

Нема помочі іншого нам.

Тобі вічно у ньому горіти,

свої жертви він чіпко трима

сам не вийдеш із тих добровільних темниць,

Та у муках палає душа.

Та від того вогню, всяк ставав у борню,

найміцнішу тримаючи зброю.

Був один, а тепер, укупі з вогнем,

Подивися вже стало нас двоє.

Той вогонь, що для спраглого горла вода

Нині щез... Як безумна блукаю.

І в потемках душі я шукаю вогню,

Муки! Муки! Я знову благаю

"Повернися!" - кричу –

тихий кате німий!

Разом битися будем у світі.

З моїх вуст хай слова ідуть прямо у бій!

Як палити, дотла вже палити.

Без вогню не життя, без вогню, без душі.

Хай згорю, але щастя піймаю.

Невловиме те щастя можливо в вірші,

І тепер у душі його маю.

28.02.1994 р.

 

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, покликання, поет, муки творчості, творчість, поезія

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/