Я люблю індійське кіно.

Так-так! Те, в якому танцюють, співають і плачуть.

Чому? Бо я на ньому виросла. Це були перші в моєму житті кіносеанси, які відвідала з батьками. Пам'ятаєте той час (а може ні :)), коли зали були повнісінькі?

Епоха Раджа Капура: фільми змушували плакати навіть чоловіків. Нещодавно подивилась "Пан 420" - зачепило. Покоління моїх батьків пісеньку Капура з цього фільма знало напам'ять.

Героєм мого дитинства і юності був, безумовно, Мітхун Чакроборті. В нього була закохана вся дівоча половина класу. Хлопці любили його фільми на кшталт "Командо", хоча плутали його часом із "Командо" зі Шварцнегером.

Я ж щиро співпереживала бідному танцюристові диско. А оскільки моє серце незрадливе, то і пізніше любов до індійських фільмів не минула, хоча привозили їх у наш кінотеатр все рідше і рідше. Інколи доводилось збирати десятеро друзів, щоб сеанс відбувся.

З новим тисячоліттям до нас став добиратися і новий індійський кінематограф. Яскравий приклад - фільм "Навіки Твоя" режисера Санджая Ліла Бхансалі.  Неперевершена гра другої індійської "Міс Світу" Айшвар'ї Рай, вдумлива, яскрава, самобутня режисерська і операторська робота знову змусили закохатись у Болівуд. Подивитись можна тут.

В цьому розділі свого сайту "Світ слова" я розповідатиму про ті фільми, книги, які мені сподобались або вразили.