А де ж люде?.. Над Тясмином.
У темному гаю,
Зiбралися; старий, малий,
Убогий, багатий
Поєднались, - дожидають
Великого свята.
У темному гаю, в зеленiй дiбровi,
На припонi конi отаву скубуть;
Осiдланi конi, воронi готовi.
Куди-то поїдуть? кого повезуть?
Он кого, дивiться. Лягли по долинi,
Неначе побитi, нi слова не чуть.
Ото гайдамаки. На гвалт України
Орли налетiли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров i пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.
Попiд дiбровою стоять
Вози залiзної таранi:
То щедрої гостинець панi.
Умiла що кому давать,
Нiвроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Помiж возами нiгде стать:
Неначе в iрiй, налетiло
З Смiлянщини, з Чигирина
Просте козацтво, старшина,
На певне дiло налетiли.
Козацьке панство походжає
В киреях чорних, як один,
Тихенько, ходя, розмовляє
I поглядає на Чигрин.
Старшина первий
Старий Головатий щось дуже коверзує.
Старшина другий
Мудра голова, сидить собi в хуторi,
нiби не знає нiчого, а дивишся -
скрiзь Головатий. "Коли сам, -
каже, - не повершу, то синовi передам".
Гайдамаки. ч.6. Свято в Чигирині. Тарас Шевченко. - 2
Зміст статті
Сторінка 2 із 5