http://www.zoofirma.ru/

ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА. Олександр Довженко - 20

Зміст статті

 

Що ж мені робити? Вже коні ворожі іржуть на Дунаї і ворожі стріли піють недолю мені. Тоді, розкривши широко очі, я почуваю, ніби якась сила піднімає мене з лави і виносить з хати прямо на коня, і тут кінь мій скочив, «Дунай перескочив, да Дунай перескочив, копита не вмочив, і ні шаблі кінця, ні мене, молодця,— святий вечір...».

Я вертаюсь з Дунаю до хати, оглядаюсь: аж і мати співає, гойдаючи колиску, і в неї зовсім не хатня мрія, щось зовсім не буденне, ніби сама вона теж лине десь у просторах свого серця, і дівки за вікном на морозі під зоряним небом. Ой як гарно! А Дунай широкий та глибокий. Вода холодна, аж сичить. А по тім боці турки й татарва лютують, що так багато я їх потоптав конем.

Потім співали другі й треті дівки. Чого тільки не чув я про себе. Там уже я і збирав війська, аж землі важко, і вибивав ворота у чужі городи, і орав поле сизими орлами, і засівав поле дрібним жемчугом, і мостив мости все тесовії, і постилав килими все шовковії, і сватав паняночку з-за Дунаєчку, з-за Дунаєчку королеву дочку. І лісами їхав — ліси шуміли. Мостами їхав — мости дзвеніли.

Городами їхав — люди стрічали, поздоровляли,— святий вечір...

Потім мене переносили вже зовсім сонного на піч. Там я і засинав на житі серед пісень, міцно обнімаючи за шию свого яблукатого коня. Там я давав собі слово ніколи не продавати його ні за які скарби. Так і не продав я його по сей день.

Ой коню, коню, не продам я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарва не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну.

От які були у нас коні.

Минули трохи згодом косовиця й жнива. Поспіли груші й яблука на спаса. Малина й вишні одійшли давно. Штани мені пошили нові з довгими холошами і повели до школи.

Учитель Леонтій Созонович Опанасенко, старий уже, нервовий і сердитий, очевидно, чоловік, носив золоті гудзики й кокарду. Він здавався мені величезним паном, не меншим од справника чи судді. На зріст він був вищий од батька, що також надавало йому грізної сили.

— Это твой? — спитав він батька, зиркнувши на мене з-під окулярів утомленими очима.

— Так, звиніть, се мій хлопець, чи, сказати б, ребятьонок меншенький,— відповів батько тихим чужим голосом, смиренним, як у церкві.

— А как зовут?

— Сашко.

— Тебя не спрашиваю. Пускай сам ответит,— сказав тоном слідчого учитель і знову прохромив мене своїм сірим оком.

Я мовчав. Навіть батько і той якось трохи злякавсь.

— Ну?

Я вчепився одною рукою в батькові штани, другою за шапку і хотів був сказати своє ім'я, та голосу не стало. Рот спустів і висох.

— Как? — нахмурився вчитель.

— Сашко,— прошепотів я.

— Александр! — гукнув учитель і невдоволено глянув на батька. Потім знов перевів на мене очі і поставив мені найбезглуздіше і найдурніше запитання, яке тільки міг придумати народний учитель: — А как зовут твоего отца?

— Батько.

— Знаю, что батько. Зовут как?!

Ну, що ви скажете? Ми глянули з батьком один на одного і зразу догадались, що діло наше програне. Проте в батька була ще, певно, якась крихітка надії.

— Ну, скажи, синку, як мене звуть. Кажи-бо, не бійся, ну!

Я одчайдушно закрутив головою і так круто одвернувсь, що трохи не впав, коли б не вдержався рукою за батькові штани. Якась нудьга підступила мені до горла. І так мені стало погано, погано.

— Ну, кажи-бо, не крутись. Чого мовчиш, ну? — І батько хотів підказати мені своє ім'я, та, видно, теж посоромивсь.— Не скаже, звиняйте, малий ще. Соромиться.

— Не развитой! — промовив нерозумний учитель.

Ми з батьком пішли геть.

Було се в далекі старі часи, коли ми не мали ще здорового розуму. Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин, і всі наші пригоди і вчинки течуть, як вода, між берегами часу.

Коментарі   

+2 #9 Ліза Курятина 23.02.2016, 13:34
Довгий твір... та я й довші читала і взагалі то це не оповідання як пише хтось а кіноповість або автобіографічне кінооповідання
Цитата
+1 #8 Едмонд 23.02.2016, 12:10
Твір дуже хороший позитивний веселий :lol: а ті що пишуть що твір великий та нудний просто ліниві дебіли які напевне і читати толком не уміють!
Цитата
+5 #7 Іра 09.03.2013, 17:18
Чудовий твір!
Дуже сподобався :-)
Цитата
+12 #6 діана 14.01.2013, 15:57
дуже гарний твір, мені подобається!!!
The_Phenom поважаю твою думку!!! =)
Цитата
+21 #5 The_Phenom 06.01.2013, 18:02
Ван не здається смішним, що ви оцінюєте твір за його розміром? "не цікаве" ваше життя, коли ви не можете зрозуміти феномен "Зачарованої Десни"...
Цитата
+13 #4 Ольга Л. 10.08.2012, 11:33
:lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :D :D :D :D :D :D :D :D :D :D :D :D 8) 8) 8) 8) 8) 8) 8) 8) 8) 8) ;-) ;-) ;-) ;-) ;-) ;-) ;-) ;-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) :cry: :cry: :cry: :cry: :cry: :cry: :cry: :cry: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: довга,але цікава
Цитата
-16 #3 Олександра Слободян 23.04.2012, 18:57
:zzz довгий нудний і не цікавий :zzz :zzz :-x
Цитата
+11 #2 марина 16.01.2012, 16:26
:lol: :lol: :lol: :lol: :lol: :D :D :D :D :-) :-) :-) а мне понравилса!!!!!! :P :P :P :P :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :roll: :cry: ;-) ;-)
Цитата
-20 #1 Аліна 14.07.2011, 14:03
Дуже довге оповідання,не цікаве,нудне.
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/