Мітинг відбувавсь саме біля брили, саме хтось проголошував урочисті слова, коли зовсім несподівано, знизу десь, мов з-під землі, вихопився табун юних вершників і з тупотом, з курявою помчався по пригорку на скаженій швидкості пролітаючи перед святковим натовпом. Ніхто не міг втямити, звідки взялися ці вершники-школярчата: чи з-під землі, чи з отого ставка разом з кіньми випірнули, чи десь отам за віттям верб чигали моменту... Одну лише мить тривав їхній блискавичний, прямо-таки ракетний політ: припавши до грив, без сідел, без стремен, зухвальчуки степові зблиском усмішок, тупотом, летом мовби вітали його, свого земляка. Сама радість життя, сама юнь народна, пролітаючи, салютувала авторові невмирущої книги.
Промайнули — й не стало, розтанули за горбом. Знов тільки світле крайнебо одкривається очам, всі погляди звернені туди, і раптом хтось каже, задивлений в далеч:
— Дивіться, їх видно, ті його вежі!..
Був це такий день чи година така, що й справді довкруг степів, по обріях, ніби з розлитого сяйва виразно проступали вони, з самого серпневого неба збудовані, блакитні вежі Яновського.
Серед тих хто творив нашу радянську художню класику, серед майстрів, достойних вдячності і захоплення, називаємо сьогодні ім'я Юрія Яновського. При одній лише згадці цього імені постає перед очима світ спекотний і шалений, бачиться степ в переблискуванні шабель, охоплений курявою битви. Для мене романи Яновського про громадянську війну — це величні поеми у прозі, вони світяться сонцем, їхні високі вітрила гудуть пружною силою степових вітрів. І якщо вже про когось з митців можна сказати, що він володів співучими фарбами, то це передусім про автора «Вершників».
У своїй пристрасній творчості, в найсуттєвіших її виявах Юрій Яновський постає натхненним художником революції, співцем тієї нової людини, яка в борні за свої одвічні права і свободу червоним вершником вилітала на буремні простори XX століття, щоб — навіть ціною власного життя — утвердити себе, відкрити брами в майбутнє. І як ті безстрашні вершники, що переможно стали на воротах Криму, як уже мовби під небом вічності, так і образ їхнього творця, віддалившись у той легендарний час, виникає перед нами уже в ореолі небуденності, без накипу щодення, виникає в сивій мудрості літ, з усміхненим, проникливим поглядом ворожбитачарівника, що знається на чарах слова, на його потаємній силі.
З самої юності приваблювали Яновського натури могутні, цілісні. Він шукав для свого пензля образи людей мужніх, духовно багатих, тих, в кому щедро виявляла себе народна завзятість, кмітливість, лицарська вірність і відданість справі. І таких героїв, живих прототипів для своїх творів митець відшукав серед червоних витязів революції, образи яких надали вражаючої ідейно-художньої енергії його «Вершникам», цьому дивовижному, до краю стислому творові, що приніс світову славу його автору.