Тії брати теє зачували,
Назад коней завертали,
Словами промовляли:
«Братику наш милий,
Голубоньку сивий,
Що це ти кажеш,
Наше серце ножем мов пробиваєш.
Руки наші на тебе не здіймуться,
І шабельки на дванадцять частей розсиплються,
І душа наша гріхів до віку вічного не
відкупиться:
Зроду, братику, сього не чували,
Щоб рідною кров'ю шаблі промивали
Або гострим списом оброщеніє брали».
«Прошу же вас, братця,
Хотя ж ви до мене одно милосердіє майте:
Будете в терни да в байраки в'їжджати,
В запилі тернове верховіття стинайте,
На дорогу покидайте:
А нехай же я буду знати,
Куди за вами, кінними братами, тікати»,
Уже два кінні козаки
В терни да в байраки в'їжджали;
Середульший братець милосердіє має,—
В запилі тернове верховіття стинає,
На дорогу покидає,
Найменшому брату признаків зоставляє:
«А нехай же і він буде знати,
Куди за нами до отця, до матері, до роду
втікати»,
З тернів да з байраків виїжджають,
На полівку взбігають,
На степи високі,
На шляхи широкі,
На дороги розхильні.
Тоді середульший братець велике
милосердіє має,
До старшого словами промовляє:
«Що ти, брат, знаєш,— давай ми з себе сині
жупани скидати,
Червону да жовту китайку видирати,
На дорозі покидати,
Найменшому брату признаків зоставляти:
А нехай же і він буде знати,
Куди за нами, кінними братами, тікати».
Старший братець ізгорда словами промовляє:
«Що мені за вдобство своє турецьке добро на
шматки рвати
Та по шляху розкидати,
Найменшому брату признаків зоставляти?
Він і жив і здоров буде,
Так без всяких признаків додому прибуде».