7. Пунктуаційну помилку допущено в реченні

(1) Коли лежиш у полі обличчям до/гори і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не/земне, а небесне. (2) Щось ніби/то свердлить там небо, струже метал, а в/низ спадають тільки дрібні, просіяні звуки. (3) Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи. (4) Коли жену від себе голоси поля, на мене кидають з неба свою дзвінку пісню жайворонки. (5) Та пісня будить [...]: чим більше слухаєш, тим більше хочеться почути. (6) Тепер я щовечора йду в поле й годинами слухаю як у небі співають хори, грають цілі оркестри.

• А над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого, зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. 

• Стала я під вербою, не тямлю, чого стою!

• Рота пробивалась крізь вогонь, і де була найбільша небезпека, там бачили командира.

• І здається мені, що минувши потемнілі вітряки я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село.