4. Іменником є вжите в тексті слово

(1) Коли лежиш у полі обличчям до/гори і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не/земне, а небесне. (2) Щось ніби/то свердлить там небо, струже метал, а в/низ спадають тільки дрібні, просіяні звуки. (3) Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи. (4) Коли жену від себе голоси поля, на мене кидають з неба свою дзвінку пісню жайворонки. (5) Та пісня будить [...]: чим більше слухаєш, тим більше хочеться почути. (6) Тепер я щовечора йду в поле й годинами слухаю як у небі співають хори, грають цілі оркестри.

• ДЗВІНКА жовтобрюшка перелітає поруч з билини на билину.

• Я вберу тебе, МОВ королівну, в самоцвіти!

• ЧАСОМ можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських. 

• Жовтий місяць срібним став, посріблив дрімотний СТАВ.