http://www.zoofirma.ru/

Кинь мені на серце дрібку солі

Кинь мені на серце дрібку солі -

Присмачити треба коровай,

Ти не бійся, не звикать до болю

Повен-повні вінця наливай

Синь небесна в келих не загляне

В ньому оселилась чорнота

Десь далеко вже троянди в'януть

А у нас ще й пролісків нема...

Що? Немає солі? Лиш пилюка

Тих доріг, що в горі перейшли?

То пусте! Підійде й слізна мука

Чистої й прадавньої зорі

Бачиш впала, впала й покотилась

І лягла у сміття на ріллі

Я в дитинстві їх іще ловила

А тепер і сили вже не ті

І душа вже не підніма тіла,

Крила посмалила як Ікар

Й сонцесяйність ніч рукою змила,

Облишивши обмілілий дар.

Зрідка можна в нім іще напитись

Коли кружка шкрябає по дні.

Головне від болю не кривитись

Як з душі викраплюю вірші

Ти мовчиш... А я щось говірлива

Німо хліб з цибулею жуєш

Чи смакує так Христове тіло?

Як і піт солоний людський теж?

Будьмо? Будьмо! Гірко задзвеніло

Випили - то треба закусить...

Цілу ніч із чортом просиділа

І не припиняла говорить.


02.03.99

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, поезія, інтимна лірика, роздуми, біль, автопортрет

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/