На зорях вечірніх, коли впали роси
Як сонце спочило в рожевих хмарках
Як змовкло на сон життя стоголосе,
А в спокої й тиші завмерла душа
На вічну молитву в вечірню годину
Озвалося серце палке
За кожним де словом: "Люблю Україно!
Люблю тебе понад усе!"
Й мале моє слово злетіло в простори,
Торкнуло мільйони сердець
І кожне озвалось знову і знову
На вічний і праведний герць.
В нестримному такті, в одному зітханні
Перед безмежним твоїм олтарем
Єдналися діти святої України
Любов'ю, а не мечем.
У вічному храмі створенім богом
Під небом глибоким святої землі
Спали своє серце любов 'ю високе
В єдиній молитві палкій
За долю, свободу, братерство і щастя
Піднімемо наші серця
За нас, за дітей великого роду
Тобі, Україно моя.

автор - Леся Скорик © "Світ слова"