Де небокрай схилився до землі,
Куди зникають завжди журавлі,
Тепер там мій зійшовся увесь світ
на лід.
На лід я не пущу свої слова,
Бо ковзько там, морозом їх скува.
Нехай живуть безпечно у душі
вірші.
Вірші я більш не можу вже писать.
Попереду жаль, як важко не сказать.
Слова оті, що рвуться із грудей
у день. 
У день яскравий, іній де дзвенить,
Пурхну як пташка, якої не зловить
І хай душа у спомин заетить
на мить.
Одну лиш мить...

18.12.96
автор - Леся Скорик © "Світ слова"