Заметіль-віхола
Б’є крильми у дорогу.
Наче так небеса
Доторкнулись землі.
Дощ, цілунок весни,
Бути мав в нагороду,
Та востаннє зима
Тче сніжинки малі.
І здивовано сонечко
Прозирає крізь вихор.
Розрива неба синь
Ковдру сіру із хмар.
Пролітає сніжок,
Не лишаючи сліду.
Змерзлі сльози весни
Чи зими пізній дар.

04.03.2013

автор - Леся Скорик ©