Втому заступила тривога.
Старий Мороз сердито сплюнув. Мало що трапляється в таких нетрищах та такої лупої ночі!.. “Подуріли, прости, Господи!.. Ну й народ пішов!”
А старий Сірко сидів собі, без кінця попихкуючи люлькою, і дивився на вогонь айдуже. Лише глянув на Мороза та:
— Еге ж!..
— А що то за один? — не переміг-таки цікавості зять, спитав нарешті, ніби енароком, лежачи на череві та позираючи з-під насуплених брів на полум'я: — Що о за чудак?.. Видать, не тайожний.
— А не тайожний, — згодився Сірко, постукуючи люлькою об поліняку та натоптуючи ї помалу знов.
— А хто він?.. Чи не зять? А мабуть, що так!.. Десь за вогненним колом тихенько, ле злісно пхикнуло. То Наталка, розсердившись, либонь.
— Ні, — пихнув Сірко, — не зять...
— Видать, нетутешній? — байдуже допитувався цибатий.
— А. нетутешній... — так само байдуже згоджувався дід.
— А хто ж він?..
Дід подивився на цибатого співбесідника, не повертаючи голови, і так само на тарого Мороза, — подивився насмішкувато, помовчав, а тоді серйозно так, езапеляційно:.
— Кревняк один... З центру...
— І партєльний, може? Тож, видать...
Сірко помовчав. Подовбав пальцем у люльці та:
— Ні... Бери вище! — подумав хвильку... І додав гордо і трохи заголосно, з ритиском:
— Інженер, о!
— Овва!..
Зайшла павза. Цибатий відчепився, збитий з пантелику чутим не раз уже, але авжди незрозумілим до кінця, грізним словом. Те чуже і таємниче, як чаклунське амовлення, грізне своєю таємничістю слово всіх приголомшило.
А Сірко курив собі і навіть бровою не зморгнув. Не зморгнув навіть тоді, як піймав на собі блиск здивованих і воднораз докірливо витріщених доччиних очей відти, з-за світляного кола. А дівчина закусила репнуту губу і, зітхнувши умно, одвернулась лицем до дуба, притислась зручно щокою до сідла. Спить. Не пить. Лежить нерухомо.
Заливай враз нашорошився, підняв голову... Шось зашаруділо в темряві. Ближче.
Пес наструнчив вуха і загарчав. А потім спокійно поклав голову на місце. Інші си, що були схопились на ноги, взяли з нього приклад, лише наставились на тежку...
З темряви виринув Григорій і підійшов до вогню з гроном боклажок. Боклажки були окрі, — вода з них капала, блискаючи проти вогню. Чуб у Григорія був теж окрий, а обличчя спокійне.
Коли б він бачив, як подивилась на нього з темряви пара блискучих очей, його ужу постать уздрівши. Старий Сірко позіхнув, ворухнув бровами:
— Купив, кажеш? Добре. — І спокійно та голосно:
— От бач. Твоя правда, Ганно!
Всі посхоплювались зачудовані. Так нібито запотіла з боклажок не звичайна вода, ота казкова, цілюща, жива вода, що воскрешає мертвих.
Наталка підвелась із свого сідла: Григорій подав їй одну боклажку з водою. Другу одав Ганні... Дівчина припала спраглими устами до бадьорливої вологи, а очима — о Григорія, і хтозна, чим до чого дужче... Навіть забула на цей раз гордо хикнути.
— А де ж Грицько?
— А я думав, що він тут уже. Та ми ж разом ішли і туди, і назад. А потім асперечались. Він каже: лівіш, а я — правіш. Він уперся, і я уперся, і ирішили, хай нас Бог розсудить, хто правий, хто як хоче, так хай і йде. І Нерпа із ним... Отакої!..
Григорій знову чіпляє на шию гвинтівку, що був уже зняв, і наміряється йти укати.
Аж тут назустріч із темряви Нерпа. За нею — Грицько. В руках лише дві великі ляшки, а сам іде — регочеться. Почепив зброю на сук, сів на землю та аж за ивіт береться.
— Та чого ти іржеш!?. А де ж пляшки? — це Марійка. Грицько махнув рукою в ліс:
— Піди позбираєш. Ха-ха-ха! Ну... Ну, знаєте, такого ідола ще, мабуть, і не ачили, як оцей наш Григорій… Пішли. Темно, як у пеклі. Сюди поткнешся — лобом у ерево, туди — ребрами в пень. А ногами ніяк не виплутаєшся. Ну, думаю, хай рішки пройде, а там прохолоне — та й назад. А він преться десь попереду, все низ, як ведмідь, тільки гілля тріщить. Нерпа боїться іти вперед, треться біля іг, а він ломить... Коли це чую — шарах! Брязь-брязь, брязь! — Полетів через олоду. А я дряпаюсь позаду — ноги потрапляють у розсипи, в щілини, — як гавкнеш есподівано вниз — аж кості тріщать, зуби клацають. Тупцюємось. А все вперед омалу. Я його не бачу, і він мене ні. Злість мене бере. Ну, думаю, ще трохи та буде він проситися. Де там!