Довго не міг заснути.
На другий день прокинувсь пізно — і перша думка була про лист. Побіг до хазяйки і одчинив двері.
— Добридень! Ніхто не приносив до мене листа?
— Ай!
Високе, чисто жіноче і різко-дзвінке, воно в блискавку злилось з рожевим тілом та з лопотом ніг. Ляснули двері і — стало пусто.
Знадвору в сіни вступала хазяйка. Ні, лист не приходна.
Се було дивно, що ту одповідь прийняв так байдужно.
Взяв шапку.
День був блискучий, літній. У праву руку їживсь дахами та коминами фабрик задимлений город, наліво стелились зелені луки і вигинались фестони лісу.
Направо? Чи вліво? Вагався хвилину — і подався на луку.
Наче нічого не одмінилось за сей короткий час, а чогось очі не так дивились і думки були не ті. Щось наче згубив і не хоче підняти» щось наче змив з нього вчорашній дощик — через те, може, було так легко. Приємно було ступати по твердій стежці, відчувати роботу тугих мускулів ніг. Раз-два!.. Підставляти лице під сонце і вітер і йти кудись без цілі, без думки про обов'язки, людей, роботу.
Йти серед поля, купати тіло в золотих хвилях, а очі в блакиті. Як дикий звір. В тім було нове щось і ганебно солодке. Надвечір тільки повернув втомлений, чорний од сонця, як циган, з руками, повними квітів.