Сторінка 2 із 7
І потечуть з очей старих
Сльози молодії;
І, умитеє сльозами,
Серце одпочине
І полине із чужини
На свою країну.
— Багато дечого не стало, —
Сказав старий. — Води чимало
Із Ікви в (Пропуск в автографі Шевченка.) утекло...
Над Іквою було село, —
У тім селі на безталання
Та на погибель виріс я.
Лихая доленька моя!..
У нашої старої пані
Малії паничі були;
Таки однолітки зо мною.
Вона й бере мене в покої
Синкам на виграшку. Росли,
Росли панята, виростали,
Як ті щенята. Покусали
Не одного мене малі.
Отож і вчити почали
Письму панят. На безголів'я
І я учуся. Слізьми! Кров'ю!
Письмо те полилося... Нас,
Дешевших панської собаки,
Письму учить?!