Сторінка 7 із 7
Вже на світ займалось,
Вийшов я з ножем в халяві
З Броварського лісу,
Щоб зарізаться. Дивлюся,
Мов на небі висить
Святий Київ наш великий.
Святим дивом сяють
Храми божі, ніби з самим
Богом розмовляють.
Дивлюся я, а сам млію.
Тихо задзвонили
У Києві, мов на небі...
О боже мій милий,
Який дивний ти! Я плакав,
До полудня плакав.
Та так мені любо стало;
І малого знаку
Нудьги тії не осталось,
Мов переродився...
Подивився кругом себе
І, перехрестившись,
Пішов собі тихо в Київ —
Не святим молитись,
А суда, суда людського
У людей просити.
[Орська кріпость 1848] — [С.-Петербург (?) 1858]
- << Попередня
- Наступна