Читання й аналіз тексту

Завдання 29—36 мають чотири варіанти відповіді, серед яких лише один правильний. Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді, позначте його в бланку А згідно з інструкцією. Не робіть інших позначок у бланку А, тому що комп'ютерна програма реєструватиме їх як помилки!

Будьте особливо уважні, заповнюючи бланк А! Не погіршуйте власноручно свого результату неправильною формою запису відповідей

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 29—36.

Василь Симоненко

(1-3) Жив він у нашій благословенній провінції, де люди так невибагливі до слів, де так швидко заокруглюються в колі найпримітивніших інтересів. Де так легко пото¬нути в тенетах усіляких дрібниць і заблукати між деревами, за якими не видно лісу.

(4-8) Ось був, скажімо, чоловік як чоловік, закінчив аспірантуру, поїхав у Черкаси, у найжвавіший центр їх - педінститут, - і десь ділися борозни з мозку й навіть зморшки на обличчі. Натренувався жити - і все заокруглилося: голова кругла, обличчя кругле, думки круглі, почуття круглі - ідеальний м'яч, який котиться без перешкод асфальтом кар'єри!..

(9-14) Василь уперто, насуплено дивився в корінь. Сам він, наче корінь, вийшов із землі, з органічною любов'ю до неї і свого селянського роду. Він добре знав, чим і як глибоко вона напоєна, і не забував про це ні на хвилину. Він знав народ у його побуті, як селянський син. Знав село по своїх заболочених чоботях як працівник газети. Але він дивився на життя не як «представник», а як людина, як син дивиться на безпорадну матір.

(15-19) Він піднявся до верхніх щаблів сучасної культури і вмів бачити колгоспника на тлі космічного віку - весь діапазон крайностей життя та «парадоксів доби»:

Цілую руки, що крутили жорна

У переддень космічної доби.

(20-23) Громадянське кредо Симоненка підноситься над тисячами дзвінких патріотичних  декларацій!  У  його  простоті  ви  відчуваєте  людину  високої інтелектуальної культури - масштабний розум, який уміє відсівати дрібниці й оголювати суть.

(24-29) Пригадую вечір у Черкаському педінституті. Виступ Василя був найцікавішим, найяскравішим. Але хтось із тих, які не дуже заслухуються віршами, завдяки вродженій або натренованій пильності зафіксував непевний звук і, щоб налякати, послав записку: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії...»; «Маю я святе синівське право з матір'ю побуть на самоті»?

(30-32) Василь спокійно і наче недбало прочитав цю записку та сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу - хай скаже. Будемо вибирати». Ось його лаконічна й по-справжньому народна простота й мудрість.

(33-38) 3 ним не можна було сперечатися. Він не висловлював квапливих напівдумок, він про все подумав і там, де інші багато й неясно балакають, - мовчав. Уся наша втіха, що його стиль відбився в тому, що він залишив нам. Але він залишив для нас тільки свій початок сходження на верховину. У важкій боротьбі з собою, з атмосферою дрімотної байдужості й мертвого стандарту він вибився на свій шлях і тільки почав ним іти.

(39-44) Він тільки навчився всупереч усім вітрам відчувати радість боротьби й силу, що переливається в людину від сили земного тяжіння:

Земле рідна! Мозок мій світліє

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

(45-51) Він тільки навчився вичленовувати з пороху буденності великі проблеми життя - проблему збереження людської індивідуальності і нової думки у світі категоричних стандартів, проблему красивої ходи і власної дороги серед камінних потвор, що

роззявляли пащі, мов кратери,

І гукали: - Ми символ доби!

Хто не з нами - той проти всіх!

(52-53) Він навчився і тим самим навчив нас. Він житиме невід'ємною часткою нас самих, як живий розум і совість, що не гасне.

(54-57) А між тим Василь Симоненко абсолютно доступний формою кожній грамотній людині і глибоко хвилюючий змістом. Він постійно говорить про те, що тривожить людей, про що й вони говорять, але без тієї громадянської висоти, ясності розуму і пристрасті слова.

(58-60) Кожен його вірш нагадуватиме нам і тим, які будуть після нас, елементарні істини, без яких не можна змістовно жити -

Ти знаєш, що ти людина...

(61-63) Дорогою ціною дався йому прорив. Але за свою коротку і вбогу юність він зумів назавжди утвердити свою неповторність. Свою важку, але цілком усвідомлену дорогу до правди.

(64-66) Це -життя. Наші прадіди запорожці вимірювали його, не роздрібнюючи. Вони клали життя для життя, не дозуючи крові. Той, хто виходить на поле честі, виносить усе життя.

(67-70) То яке ж моральне право маємо ми гратися в правду, гратися в слова, як паяц на арені цирку грається в серйозність. Симоненко гидував духовними карликами й паяцами. Він просто йшов на повен зріст, він красиво йшов, як його «перехожий»,- і дивився перед себе мужніми очима мужицького сина.

(71) Стежка його має чарівну силу випрямляти горбаті душі.

За Є. Сверстюком 728 слів