У Муровано-Куриловецькому районі (с.Перекоринці) моя бабця,якій майже 90 років вживає наступні рідкісні слова: 1) подра - горище над сараєм,де сінник; 2) склецок - мішок,наповнений на третину; 3) бардаш - сокира; 4) ниньки - сьогодні; 5) патку мій - Боже мій; 6) морва - шовковиця; 7) дати бука - вдарити ...

Цокати зубами в ролі прис.— перемерзнути. Склянка гарячого кофе зогріла його, і він нарешті перестав тремтіти та цокати зубами (Смолич, Прекрас­ні катастрофи, 1956, стор. 409). Повернутись до алфавітного покажчика  "Фразеологічного словника" Ласкаво просимо в "Світ слова"  ...

... ри полковника. Чудна тиша почувалася — виповнена лише нервовим цокотом сотень сердець. Ми натомилися й попросили зміни, яка стала на наші місця, доки ми спускалися в трюм. Ми спробували прорубати в трюмі переборку, але крізь дошки в нас полетіли кулі. Полковник рішуче вимагав повернути дочку. Нам ніч ...

Йти по п'ятах за ким, у ролі прис. – слідом, не відстаючи переслідувати. Євгешка схопився бігти, але перечепився й упав. Не озираючись, він накарячки поповз у кущі. Зуби його цокотіли. І тут він почув за собою кроки. Явдошка йшла за ним по п'ятах (Донченко, Твори, т. VI, К.. 1957, стор. 25). Повернутись ...

... їх із сторонніх уст почувши. Бо, втілюючись у слові, спогад набуває незнаної ще реальності, в сполученнях звуків він набуває разючої гостроти, далекої від свого тихого існування в мовчазній думці. Він теж мовчав і курив, дивився в олив'яне вікно, слухав цокання годинника над головою, що серед тиші ...

... кімнати він не схотів заходити, хоч там тільки Ганнуся цокотіла своєю машинкою. Надійка запнулась хусточкою, і вони пішли в сірій сутіні близького вечора. Дівчина теж склала іспити до свого механічного технікуму і весело розповідала Степанові, що мало-мало не зрізалась на політграмоті: — ...а він і ...

... розгублена... Зрештою, відшукавши, набрала юшки; дрібно зацокотів кухоль об  чавун. Син пив, вона ж дивилась на обличчя його, як на присуд собі, — чи  зостанеться Микола жити з ними, чи будуть покинуті: в порожнечі, як у прірві  вночі. Його очі світліші, ніж перед дрімотою. Дожував коржик, повільно ...

...  Ховрашина в юшці пахла смачно, коли ж покуштував, чудна якась... «Це я всилюю  собі!» — думав Мирон Данилович. Голод навів такий присмак, що скоро кісточки лягли біля миски в кожного їдця:  обгризені i обсмоктані. — Гарне м'ясо — не думала! Правда, гарне? — питає мати. Малі цокотять ложками об ...

... дорогоцінне зерно і несуть голодним батькам. «Україна, хлєба! Давай хлєб!» Телеграфні дроти, телефонні дзвінки, голосномовники й надавачі — «хлєба!». По станціях, по редакціях, по бюрах урядів цокотять машинки, вистрочують статистики, вистрочують накази, вистрочують нервово: «Хлєба, хлєба і хлєба! ...

... Куми, свати, сусіди. «Півоки» довгою чергою простують на стіл, швидко порожніють і зникають. Куми й свати наливаються яркими барвами і з кожним «ггівоком» підвищують говір. Вириваються розкотисте реготи, дрібочуть, гомонять цокотухи-жінки. Коляди, пісні, тверді обійми, соковиті поцілунки. Всі радіють, ...

... фантастично рухаючись. Десь близько залопотіло   скоростріла вздовж по Амуру. Кулі тьохкали об кригу і, відбиваючись, сюрчали  к несамовиті. Десь знялась друга ракета, да-а-леко. Там заклекотало, загупало. “Центр бою” перенісся туди. Шляхом, що йшов вздовж Амуру, цокотіли вершники,  етючи на прорив. ...

... намітками — чи як хвилі бавовни, чи як зігнаті вітром сніги... Над падями, над проваллями, над становиками безкраїми і покрученими, над тайною нетрів стояла імла, проснована тьмяним, червоним баговинням. Зацокали підкови... По голому кряжу, по становику, вигнались три вершники черідкою. І стали. ...

... експрес плив, ніби окремий світ між світами. Дріботів, вихиляючись, прицокував, мовби панна в танку закаблуками, і мерехтів, мерехтів. У м'яких купе мрійно і затишно. Заставлені квітами, набиті валізами і патефонами, осяяні світлом різнокольорових абажурів, вони були заселені експансивними і горластими ...

... Хо де? Зіщулився де-небудь у кутку. Іди сюди. Посидимо до ранку. Яку залізну маємо фіранку! Це, бачиш, доля виткала для нас. А ніч стоїть, немов іконостас. Біжить-біжить, чаряпкається вгору. Цок-цок по стінах, вгору, вгору, вниз. ...Шматочок неба і шматочок двору... ...І Хо ...

... по німій Полтаві — у серці міста громом віддалось. Простугоніло смутком вечоровим, хитнуло тиші синій оксамит. І тільки вершник за полтавським ровом десь даленіє цокотом копит... Самотній вершник зникне за туманом. Сторожа вслід подивиться йому. Той вершник зветься Іскрою Іваном. ...

... - нижче, - i той, що нижче, прямує просто на мою ямку... У мене аж зуби цокотять i руки пiдскакують. Ось-ось уже лебiдь мене крилами накриє. Я беру його на мушку, вiрно беру, даю, як і треба, вперед: клац! не спалило!.. Аж я зубами заскреготав. -  Клац - з лiвого! - не спалило! А я ружжо об землю! А ...

... Потiм рушниця! Втягли ми його на човна, транспортували до берега. Сiв вiн пiд копицею, зубами цокотить. А тут уже й сонечко виткнулося... Роздягся Йосип Явдокимович, сiв на човна, поплив на те мiсце, де стояла бочка, злiз з човна, побродив трохи й витягнув рушницю. - Чого тебе, -  питаю я в ...

... бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти... Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій та У л я почули. Пішла одчинити У л я. З Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дамав довоєнному вбранні. ...

... змерзала і пускалася бігти. -- Стій,-- гукав на неї Іван,-- звідки ти? -- З Я-вор-рова,-- цокотіла зубами синя Марічка. -- А чия ти? -- Ковальова. -- Бувай здорова, ковальова! -- щипав її Іван і пускавсь доганяти, аж поки потомлені, але загріті, не падали на траву. В тихім плесі потічка, ...

... межи собою і гарчать, як собаки. К у ц ь Ей, Злидні, залишіть - то не людина! Злидні спиняються, цокотять зубами і свищуть від голоду. З л и д н і (до Куця) Так дай нам їсти, бо й тебе з'їмо! (Кидаються до Куця, той відскакує), К у ц ь Ну-ну, помалу! З л и д н і Їсти! Ми голодні!! ...