М а в к а

Верба?.. Та що ж.... в їй добре зимувати,

а літом... бач, вона така суха,

і все рипить, все згадує про зиму...

Ні, я таки зовсім, зовсім самотня...

Л у к а ш

У лісі ж не самії дерева, -

таж тут багато різної є сили.

(Трохи ущипливо).

Вже не прибіднюйся, бо й ми чували

про ваші танці, жарти та зальоти!

М а в к а

То все таке, як той раптовий вихор, -

от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, -  навіки!

Л у к а ш

(приступаючи ближче)

А ти б хотіла?..

Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.

Г о л о с

Гов, Лукашу, гов!

го-го-го-го! А де ти?

Л у к а ш

(відзивається)

Ось я йду!

Г о л о с

А йди хутчій!

Л у к а ш

Оце ще нетерплячка!

(Відгукується).

Та йду вже, йду!

(Подається йти).

М а в к а

А вернешся?

Л у к а ш

Не знаю.

(Іде в прибережні хащі).

З гущавини лісу вилітає Перелесник - гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.

Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.

М а в к а

Не руш мене!

П е р е л е с н и к

А то чому?

М а в к а

Іди

поглянь, чи в полі рунь зазеленіла.

П е р е л е с н и к

Мені навіщо тая рунь?