М а в к а

Ні, я не хочу!

Не хочу я до тебе! Я жива!

"Т о й,  щ о  в  с к а л і  с и д и т ь"

Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихі, темні води

спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,

мовчазні скелі там стоять над ними

німими свідками подій, що вмерли.

Спокійно там: ні дерево, ні зілля

не шелестить, не навіває мрій,

зрадливих мрій, що не дають заснути,

і не заносить вітер жадних співів

про недосяжну волю; не горить

вогонь жерущий; гострі блискавиці

ламаються об скелі і не можуть

пробитися в твердиню тьми й спокою

Тебе візьму я. Ти туди належиш:

ти бліднеш від огню, від руху млієш,

для тебе щастя - тінь, ти нежива.

М а в к а

(встає)

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

М а р и щ е

Почім ти знаєш те?

М а в к а

По тім, що муку

свою люблю і їй даю життя.

Коли б могла я тільки захотіти

її забути, я пішла б з тобою,

але ніяка сила в цілім світі

не дасть мені бажання забуття.

В лісі чується шелест людської ходи.

Ось той іде, що дав мені ту муку!

Зникай, Маро! Іде моя надія!

"Той, що в скалі сидить" відступається в темні хащі і там притаюється.

З лісу виходить Лукаш.

Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається.

Л ук а ш

(побачивши її)

Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

(Поспішає до хати, стукає в двері, мати відчиняє, не виходячи, Лукаш до матері

на порозі).

Готуйте, мамо, хліб для старостів, -

Я взавтра засилаюсь до Килини!

(Іде в хату, двері зачиняються).

"Той, що в скалі сидить" виходить і подається до Мавки.

М а в к а

(зриває з себе багряницю)

Бери мене! Я хочу забуття!"

Той, що в скалі сидить" торкається до Мавки; вона, крикнувши, падає йому на руки, він закидає на неї свою чорну кирею. Обоє западаються в землю.