Л у к а ш
А ти,
я бачу, десь міцніша від заліза.
К и л и н а
Від тебе дочекаюсь оборони!
Такої матері такий і син!
Якого ж лиха брав мене? Щоб тута
помітувано мною?
М а т и
(до Лукаша)
Та невже ж ти
не скажеш їй стулити губу? Що ж то,
чи я їй поштурховисько якесь?
Л у к а ш
Та дайте ви мені годину чисту!
Ви хочете, щоб я не тільки з хати,
а з світа геть зійшов? Бігме, зійду!
К и л и н а
(до матері)
А що? діждалась?
М а т и
Щоб ти так діждала
від свого сина!
(Розлючена йде до хати, на порозі стрічається з Килининим сином, що вибігає з сопілкою в руках).
Оступися, злидню!
(Штурхає хлопця і заходить в хату, тряснувши дверима).
Х л о п ч и к
Ви-те прийшли вже, тату?
Л у к а ш
Вже, мій сину.
(На слові "сину" кладе іронічний притиск).
К и л и н а
(вражена)
Ну, то скажи йому, як має звати, -
уже ж не дядьком?
Л у к а ш
(трохи присоромлений)
Та хіба ж я що?
Ходи, ходи сюди, малий, не бійся.
(Гладить хлопця по білій голівці).
Чи то ти сам зробив сопілку?
Х л о п ч и к
Сам.
Та я не вмію грати. Коб ви-те!
(Простягає Лукашеві сопілку),
Л у к а ш
Ей, хлопче, вже моє грання минулось!..
(Смутно задумується).
Коментарі
Шикарное произведение
Стрічка RSS коментарів цього запису