М а в к а

(поривчасто встає)

То дай мені святкові шати, діду!

Я буду знов як лісова царівна,

і щастя упаде мені до ніг,

благаючи моєї ласки!

Л і с о в и к

Доню,

давно готові шати для царівни,

але вона десь бавилась, химерна,

убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, -  він накидає їй срібний серпанок на голову.

Л і с о в и к

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає).

З лісу вибігає Перелесник.

М а в к а

Знов ти?

(Наміряється втікати).

П е р е л е с н и к

(зневажливо)

Не бійся, не до тебе. Хтів я

одвідати Русалоньку, що в житі,

та бачу, вже вона заснула. Шкода...

А ти змарніла щось.

М а в к а

(гордо)

Тобі здається!

П е р е л е с н и к

Здається, кажеш? Дай я придивлюся.

(Підходить до неї. Мавка відступає).

Та ти чого жахаєшся? Я знаю,

що ти заручена, -  не зачеплю.

М а в к а

Геть! не глузуй!

П е р е л е с н и к

Та ти не сердься, -  що ж,

коли я помилився... Слухай, Мавко,

давай лиш побратаємось.

М а в к а

З тобою?

П е р е л е с н и к

А чом же ні? Тепер ми восени,

тепер, бач, навіть сонце прохололо,

і в нас простигла кров. Таж ми з тобою

колись були товариші, а потім

чи грались, чи кохались - трудно зважить, -

тепер настав братерства час. Дай руку.

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

Дозволь покласти братній поцілунок

на личенько твоє бліде.

(Мавки одхиляється, він все-таки її цілує).