Унадився ж наш Василь до старого Наума що божии день: то діло було до коваля, то до бондаря, то так до чоловіка приходив за ділом, та усякий раз і зайде до Наума; коли застане, то з ним, а коли не застане, то з Настею посидить, поговорить; і так вони вже до нього привикли, що коли який день хоч трохи забариться, то вже вони й скучають, і той і та кажуть: «Нема ж нашого Василя! не йде обідати». Бо усякий раз вони його зостав‑ляли у себе обідати. А Маруся? Маруся себе не тямила від радощів. Василь прийде, то вона вже знайде місцечко» де з ним обо всім тихенько переговорить і намилується; а коли і без нього, то тільки й чує, що старі його вихваляють.
От дождались і Петра, розговілись.
На самого полу‑Петра, так вже перед вечором, вбігла Настя в хату, аж задихалась, та й кричить:
– Науме, Науме! Либонь старости йдуть.
– До кого?
– Та до нас, до нас; от вже у дворі. Сідай швидше на лаву; а ти, Марусю, біжи хутко у кімнату та вбирайся.
Маруся як тільки почула про старостів, то що було у руках, усе попускала і нестямиться, що й робити, тільки дивиться на матір, а очиці як жар, так і горять; а сама була рум'яна, а то почервоніла, як калина. От мати мерщій пхнула її у кімнату і стала її убирати у нову плахту і усе, що треба, по‑дівчачи.
Затим ось стукнуло під двер'ю палицею тричі.
Наум хутко достав нову свиту, новий пояс, одягається, підперізується, а сам труситься, неначе з переляку, і каже собі нищечком:
– Господи милосердний, дан моїй дочечці доброго чоловіка; не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щастя.
От вже стукнули і вдруге, теж тричі, палицею.
Наум, одягшись зовсім, ізмів із скатерті, що на столі, і, посунувши хліб, що завсегда лежить на столі, к покутю (а затим Настя засвітила свічечку перед богами), сів на лавку в кінці стола й дожидається.
Коментарі
Не понравилась смерть Маруси. Похоже автору очень хотелось её убить, а как - не важно. И почему у неё в боку болело? что это за болезнь такая была? и главное на все болезни в те времена было одно лекарство - молитвы, пиявки и всякое шаманство.
А начиналось всё о
так мило...
Стрічка RSS коментарів цього запису