Старости кажуть:

– Що ви жалали, то ми зділали; а за сії речі дайте нам горілки гречі.

А старі й кажуть:

– Просимо милості на хліб, на сіль і на сватання.

Після сього посватаних і посадили, як звичайно, на покуть, на посад. Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала, бо вже Марусі не годилося з посаду уставати. Старости сіли на ослоні, біля столу.

Поки мати страву носила, батько став частовати старостів. Перший староста покуштовав, покрутив головою, поцмокав та й каже:

– Штьо се, сватушка‑панушка, за напитки? Скільки ми по світу не їжджали, а таких напитків і не чували, і не видали, і не куштовали.

– Се ми таке для любезних сватів з‑за моря придбали, – каже Наум і просить: – Ось нуте ж, усю покушайте. Зверху хороша, а на споді самий гарний смак!

Випив староста, зморщився, закректав та й каже:

– Від сього зразу почервонієш, як мак. Глядіте лишень, сватушка‑панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо?

– Та що се ви на нас з пенею? – казав Наум. – Тут‑таки що мудре само по собі, а то ще ось що: ішла баба від ляхів та несла здоров'я сім міхів, так ми у неї купили, сім золотих заплатили та в напиток пустили.

А староста й каже:

– Ну, що мудре, то вже справді мудре! Ану, товаришу, попробуй і ти та й скажи: чи пили ми таке у Туреччині або хоч і в Німеччині, та і в Расєї не пивали сієї.

Випив і другий староста, теж прицмокуючи, і теж примовляв, похваляючи.

Проговоривши усі законні речі, стали частоватись попросту, з своїми вигадками, а далі тільки що стали вечеряти, і обізвались дівчата, що Маруся ще завидна, просила до себе на сватання, і співали, уходячи у хату, сюю пісеньку:

Та ти, душенька, наша Мар'єчко!

Обмітайте двори,

Застеляйте столи,

Кладіте ложечки,

Срібні блюдечки,

Золоті мисочки:

От ідуть дружечки!