От як переспівали, та й поклонились низенько, та й кажуть:

– Дай боже вам вечір добрий; помагайбі вам на усе добре!

Стара Настя така вже радісінька, що бог привів її дождати одним одну дочечку просватати за хорошого чоловіка, та ще її люб'язного: землі під собою не чує, порається хутко, і де та сила узялася, аж біта від стола до печі, і страву сама носить, і порядок дає. Кинулась зараз до дружечок і каже:

– Спасибі! просимо на хліб, на сіль і на сватання. – Та й усадила їх по чину, від Марусі скрізь по лаві, та й каже: – Сідайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте, а ти, старосто, їм батуй.

Так дівчатам вже не до їжі: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не сказали люди: «Ото голодна! мабуть, дома нічого їсти, так біга по чужим людям та й поживляється; он, бач, як запихається»; а друге й те, що треба своє діло справляти; та, не бравшись за ложечки, і заспівали:

Ой, чому, чому

У сім новім дому

Так рано засвічено?

Мар'єчка встала,

Косу чесала,

Батенька пораджала:

Порадь мене,

Мій батеньку,

Кого в дружечки брати?

– Бери, доненько,

Собі рівненьку,

Щоб не було гнівненько.

Садови, доненько,

І више, і нижче.

А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя від такої жалібної пісні, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали співати інших.