От Наум усе, насупившись, слухав; помовчав, а далі і каже:
– Не вмію я до прикладу у сім ділі сказати… Спасибі вам за вашу працю. Ідете ви з дальної дороги, то, може б, випили по чарці?
Маруся, як се почула, та вголос; Настя аж об поли руками вдарила та й крикнула:
– Ох, мені лихо! А чому ж се так?
А Василь так об землю і кинувся, та аж приповз навколішках до Наумових ніг, та цілує їх, та гірко плаче і просить:
– Будьте мені батеньком рідненьким! не гнушайтесь бідним сиротою!… За що в мене душу віднімаєте?… Не можу без вашої Марусі жити! Буду вам за батрака вічно:лужити… Буду усякую вашу волю сполняти… Що хотіть, те й робіть зо мною! Дайте сиротиночці ще на світі прожити!…
Тут і Маруся, забувши, що їй гоже і що ні, вибігла тож собі і впала до ніг отцевських, і просить, і плаче, то кинеться до матері і руки їх цілує, і приговорює:
– Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком. Не держіть мене як дочку, нехай я буду вам замість нань‑мички: усяку роботу, що скажете, буду робити і не охну. Не давайте мені ніякої худобоньки: буду сама на себе заробляти, буду вас доглядати і шановати, аж поки жива. Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі!…
Оттак і Маруся, і Василь один перед одним усе просили своїх старих, та так жалібно, що старости обидва повставали і знай полами сльози утирають. Далі старший староста не втерпів і каже:
Коментарі
Не понравилась смерть Маруси. Похоже автору очень хотелось её убить, а как - не важно. И почему у неё в боку болело? что это за болезнь такая была? и главное на все болезни в те времена было одно лекарство - молитвы, пиявки и всякое шаманство.
А начиналось всё о
так мило...
Стрічка RSS коментарів цього запису